Відео: Типа діалекти, ну
діалект ( dialegomai "Розмовляти, спілкуватися, вести розмову один з одним" наріччя, говір, мова, якою спілкується між собою певна група людей), різновид мови, вживається як засіб розуміння особами, пов`язаними між собою територією, професійної або соціальної спільністю.територіальний діалект
1) територіальний діалект - різновид національної мови, якому властива відносна структурна близькість і який є засобом спілкування людей, об`єднаних спільністю території, а також елементів матеріальної і духовної культури, історико-культурних традицій, самосвідомості. діалект територіальний ототожнюють з говором. Сукупність структурно близьких діалектів утворює прислівники, сукупність всіх діалектів - діалектні мову, що є однією з двох основних форм (поряд з літературною мовою) існування національної мови. В рамках наріччя або діалектної мови діалект протиставляється іншим діалектам сукупності ознак в звуковий, граматичної, словотворній будові, лексиці, фразеології, хоча і має з ними спільні риси на різних структурних рівнях. Контрастність цього протиставлення обумовлена сукупністю і функціональним навантаженням тих рис, якими ці діалекти протиставляються.
Межі діалекту окреслюються на підставі лінгвістичного картографування (див. Лінгвістична географія) пасмами ізоглос. Взаємопроникнення рис сусідніх діалектів, їх тривала взаємодія призводять до появи говорив перехідного типу в «зоні вібрації» ізоглосс- в перехідних говірках риси взаємодіючих діалектів поєднуються з новими, витворилися в їх структурі. Крім власне мовного (лінгвогеографічного) визначення меж діалекту, можливе виділення їх на підставі поєднання мовних особливостей і меж поширення типових явищ традиційного етнографічно-культурного районування.
Межі діалекту історично рухливі, їх зміна може бути обумовлено як переміщенням ізоглос визначальних рис діалекту в процесі междиалектного взаємодії (так звана мовна експансія, наприклад, переміщення на північ ізофон дифтонгів), так і колонізацією носіями діалекту нових територій (наприклад, поширення гуцульського діалекту на Мараморощини і Буковині в XVII - XIX століття).
Структурні особливості діалекту з часом зазнають змін внаслідок междиалектного взаємодії і впливу літературної мови (див. Діалект, літературна мова), проте Діалект як форма існування національної мови не зникає, а лише трансформується в нову якість. Зміни в різних діалектах і говірках того ж діалекту відбуваються нерівномірно: інтенсивніші спостерігаються поблизу великих економічних, культурних центров- менш відчутні - у маргінальних і щодо ізольованих природними умовами (гори, ліси, болота) говірках. Напрямок змін переселенських говірок в іншомовному оточенні визначається характером міжмовної взаємодії.
Кількість українських діалектів, їх межі, глибина протиставні іншим діалектам, а також внутрішнє членування їх на групи говірок є наслідком племінної диференціації з доісторичних часів, пізніх різночасових політико-адміністративних об`єднань і перегрупувань земель, наявності та зміни протягом тривалого періоду розвитку мови етносу адміністративних, культурних, релігійних та освітніх центрів. Тому кордони діалекту, Ізоглоса окремих явищ лише зрідка можуть бути надійно пов`язані з конкретними межами, які існували в минулому між державами, феодальними землями, племенами.
Поруч визначальних рис діалекти української мови об`єднуються в наріччя:
на північний наріччя входять діалекти: східнополіській, середньополіській, западнополесскій-
до південно-східного наріччя - середненаддніпрянскіх, слобідський, степовий діалект-
до південно-західного наріччя - лемківський, Надсянський, закарпатський, Покутсько-буковинський, гуцульський, бойківський, Наддністрянською, волинський, подільський діалект.
література:
Жилко Ф. Т. локальні одиниці укр. мови. В кн .: ОЛА МИ. 1970. М., 1972-
Бевзенко С. П. Укр. діалектологія. К., 1980
АУМ, т. 1-2. К., 1984-88. соціальний діалект
2) Соціальна діалект - відгалуження загальнонародної мови, що вживається в середовищі окремих соціальних, професійних, вікових та інших груп населення. Характеризується специфічними особливостями у формуванні, доборі та використанні певної частини лексичних і фразеологічних засобів (В граматичної структурі такі особливості не спостерігається). Обсяг словника таких груп обумовлюється ступенем їх відособленості від решти носіїв мови і включає в себе певну кількість специфічних знаменних слів - іменників, прикметників, дієслів, прислівників, рідше - числівників і займенників (останні засвідчуються тільки в таємних соціально-мовних системах) або загальнонародних слів в специфічних значеннях (інші лексичних засобів - загальнонародні слова).
Варіювання в користуванні лексичними засобами залежить від середовища і сфери застосування. Є, наприклад, вікові особливості: мова дітей (перш раннього віку) відрізняється від мови дорослих особливим словником (папка - хліб, біця - теля, паця - свиня, сорочечка-сорочка і т.д.) - специфічними для української мови дієслівними утвореннями: істки, поїсти, купоньки, пітоньки, спатоньки, ходітоньки т.д.
Диференціація в користуванні лексичними засобами мови залежить від загальноосвітнього рівня: носіїв мови, їх суспільного становища, роду занять, кола інтересів, середовища, до якої належить носій мови і т.д. Фактори, що зумовлюють соціально-діалектичну диференціацію мови, настільки різноманітні, що їх не завжди можна визначити. До того ж нерідко вони діють одночасно, що призводить до інтеграції різних соціально-діалектичних відгалужень від загальнонародної мови. Соціальні діалекти певною мірою можуть перетинатися з територіальними (на добу феодалізму останні - одночасно і селянські), проте, на відміну від територіальних, вони не охоплюють фонетичні системи і граматичні будови. Соціальна (соціально-професійна) диференціація суспільства, а отже, і його мови залежить від рівня розвитку продуктивних сил. Тому коли територіально-діалектичні відмінності в межах національної мови поступово нівелюються, то соціально-діалектні зберігаються.
Серед різновидів соціальних діалектів звичайно виділяють професійні і групові жаргони, арго, різновиди таємних засобів спілкування. Явища диференціації мови з ширшою соціальною базою характеризуються як просторіччя або сленг.
література:
Гнатюк В. Лірники. Лірницькі пісні, молитви, слова, звістки і т. П. Про лірників повіту Бучацького. В кн .: ЕТН. сб., т. 2. Л., 1896
Жирмунський В. М. Нац. мова і соціальні діалекти. Ленінград, 1936
Horbach O. Argot in Ukraine. НТШ. Філол. секція. Proceedings, 1. H.-Й. - Париж, 1952-
Сулм. Лексика і фразеологія. К., 1973-
Дзендзелівський І. А. Арго Волін. лірників. «Studia z filologii polskiej i slowianskiej» (Warszawa), 1977, t. 16-
Дзендзелівський І. А. Укр. бурсацько-семінарський жаргон серед. XIX ст. На мат-ли повісті «Люборацькі» А. Свидницького. «Studia slavica» (Budapest), 1979, t. 25, fasc. 1 / 4-
Винник А. Обробка лексики обмеженого вживання в словнику української мови. В кн .: Слово і фразеологізми в словнику. К., 1980.
наголос у слові дзвонить і зателефонувати.
Поділися в соц. мережах:
Курси французької мови