Андропов юрій володимирович

Відео: Юрій Андропов. Терра інкогніта (2014 року) Документальний фільм

Андропов і B. Ярузельський Юрій Володимирович Андропов (* 15 червня 1914 - † 9 лютого 1984) - радянський партійний і державний діяч. Генерал армії з 1976. Герой Соціалістичної Праці - нагороджений в 1974 Генеральний секретар ЦК КПРС (1982-1984), Голова Президії Верховної Ради СРСР (1983-1984), Голова КДБ СРСР (1967-1982).

Володимир Костянтинович Андропов - батько Юрія Володимировича - залізничний інженер, мав вищу освіту, закінчив Харківський інститут залізничного транспорту. Помер від висипного тифу в 1919 році.
Мати Андропова, вчителька музики Євгенія Карлівна Флекенштейн, була дочкою (можливо, приємний) уродженців Фінляндії - торговця годинниками та ювелірними виробами Карла Францевича Флекенштейна і Євдокії Михайлівни Флекенштейн, яка після смерті Карла Флекенштейна в 1915 році займалася справами чоловіка.
Народився в станиці Нагутська. Після закінчення семирічки Андропов працював помічником кіномеханіка при залізничному клубі на станції Моздок, робітником на телеграфі. З 1931 року працював матросом річкового флоту на Волзькому пароплавстві. У 1934 вступив в Рибінський технікум водного транспорту, після його закінчення (1936) працював на Рибінській судноверфі імені В. Володарського.

З 1937 секретар, з 1938 - перший секретар Ярославського обкому ВЛКСМ. З 1940 - перший секретар ЦК ЛКСМ Карело-Фінської РСР. Під час гітлерівської окупації брав участь у партизанському русі в Карелії. У 1944-47 роках - другий секретар Петрозаводського міськкому ВКП (б), 1947-51 - другий секретар ЦК Компартії Карело-Фінської РСР. Від 1951 - в апараті ЦК ВКП (б), з 1953 - на дипломатичній роботі.

У 1953-1957 посол в Угорщині. Ініціатор та співорганізатор радянської інтервенції проти угорської революції 1956 року. В 1957-62 - завідувач відділом зі зв`язків з соціалістичними країнами і комуністичними партіями цих країн, з 1962 - секретар ЦК КПРС. Спочатку підтримував антисталінський курс, однак після повалення Микити Хрущова переорієнтувався.

У 1967-1982 - голова Комітету державної безпеки при Раді Міністрів СРСР. Тоді ж обраний кандидатом в члени Політбюро ЦК КПРС. Під керівництвом Андропова органи безпеки знову перетворилися в потужну систему, яка контролювала практично всі сфери життя суспільства. Активна боротьба КДБ проти інакодумства, дисидентів та інтелектуальної опозиції режиму, застосування проти останніх примусового психіатричного лікування, позбавлення громадянства, арешти, звільнення з роботи сприяли негативному іміджу Андропова в колах ліберальної інтелігенції, а також на Заході. В період керівництва КДБ Андропов був організатором переслідувань противників комуно-тоталітарного режиму. До цього часу відносяться, зокрема, розгром Українського національного фронту і репресії проти його членів - С. Красовського, Д. Квецко, М. Дяка, Я. Лесіва, Г. Поповича, І. Губки, М. Мелень, В. Кулініча, масовий погром українських дисидентів в 1978 році, постійний правовий і психічний терор проти учасників Гельсінкської групи в Україні. Як голова КДБ приділяв багато уваги зовншній розвідці, контррозвідці, розробці нових форм і методів науково-технічного шпигунства. Брав активну участь в організації вторгнення в Чехословаччину 1968. Наступні

Від 1973 - член політбюро ЦК КПРС. Підтримував введення радянських військ в Афганістан і силове розв`язання кризи в Польщі в 1980. Від 12 листопада 1982 - генеральний секретар ЦК КПРС. З червня 1983 - голова Президії Верховної Ради СРСР.

У 1983-1984 роках як Генеральний секретар ЦК КПРС фактично був керівником СРСР. На посту глави держави почав проводити реформи. Андропов прагнув виправити деякі недоліки доби Леоніда Брежнєва - ініціював антикорупційну кампанію, заходи щодо зміцнення дисципліни, намагався адміністративними методами зупинити кризові явища. За важку хворобу з серпня 1983 перебував на тривалому лікуванні. Підтримував висунення Михайла Горбачова на посаду Генерального секретаря ЦК КПРС.
Помер в Москві в 9 лютого 1984.

Поділися в соц. мережах:

Увага, тільки СЬОГОДНІ!