Крушельницький іван антонович

Відео: Коліївщина (1933) фільм дивитися онлайн

Іван Антонович Крушельницький (* 12 листопада 1905 Рогатин - † 17 грудня 1934 Київ) - український поет, художник, драматург, декоратор, мистецтвознавець і літературний критик. Жертва сталінського терору.
І. А. Крушельницький народився в Рогатині на Прикарпатті в письменницькій родині. Рід Крушельницьких - древній, його витоки сягають XIV в. Батько - Антон Володіславовіч - відомий культурно-освітній діяч краю, дружив з В. Стефаником, Лесем Мартовичем, О. Кобилянської, Н. Кобринської. 1918 призначений міністром освіти Української Народної Республікі- разом з родиною посланий до Праги та Відня з педагогічної місією. Мати - Марія Слободівна - артистка театру «Руська бесіда» у Львові, частково драматург (друкувалася під псевдонімом Марія Свобода). Тому саме походження з родини, де культура була в незмінній пошані, сімейні контакти з багатьма діячами літератури і мистецтва Галичини, а потім Відня, широкий доступ до друкованої продукції Львова, Кракова, Відня, Мюнхена, Берліна мали вирішальне значення у формуванні пріоритетів емоційного юнака.
Освіта Іван завершив у Відні. Навчався у Віденському університеті, потім перевівся в Кардового університету в Празі, який закінчив тисячі дев`ятсот двадцять шість Перебування за кордоном принесло відчутну користь майбутньому письменникові: він ознайомився з новими течіями в західноєвропейській літературі, театральному та образотворчому мистецтві. Як вільний слухач відвідував Академію мистецтв, театральну школу, підтримував тісні зв`язки з культурними центрами Європи. Дружні стосунки пов`язували його з відомим австрійським письменником Гуго фон Гофмансталь, збірник творів якого він видав у власному перекладі.
В Галичину І. Крушельницький повернувся 1927 Багато зусиль доклав до оновлення і збагачення художньо-культурного життя на західноукраїнських землях. Працював учителем у Стрийській гімназії. Разом зі своєю дружиною - відомою піаністкою Галею Левицької - заснував театральну школу, де намагався втілювати нові ідеї розвитку сценічного мистецтва. Культурно-просвітницька діяльність І. Крушельницького обірвалася 15 червня 1929 року, коли він потрапив в Львівській в`язниці Баторія. Перебуваючи там, поет читає політв`язням свої вірші, в яких звучать заклики до боротьби за свободу і незалежність України:
Немає сил, щоб нас увігнати в страх! НІ бур, щоб ми розбилися в них! Розірве мережу, порвемо кривавий сак ... Повернемо в спів, в сміх Наш гнів!
Обвинуваченого у революційній діяльності І. Крушельницького позбавили права бути вчителем в українських школах. З тих пір він жив за рахунок літературної і художньої праці.
Період 1929-1932 років, тобто до виїзду в Радянську Україну, - найбільш плідний у творчості письменника. Саме тоді створено Головне з його поетичного і драматичного доробку, написана більшість літературно-критичних та мистецтвознавчих статей. Багато і плідно працював він у різних жанрах, друкувався в основному на сторінках журналу «Нові шляхи» і в «Літературно-науковому віснику». Виступав з оглядами і рецензіями на поетичні збірки. Тоді окремими виданнями вийшли дослідження: «Святослав Гординський», «Спиридон Черкасенко», «Шляхи життя», «Шляхи сучасного театру», «Драматурги німецької модерн останніх років», «Джерела творчості Ярослава Галана» і ін.
За його ініціативою в Львові виникло «західноукраїнський мистецьке об`єднання» (Зумою), в який увійшли такі відомі діячі, як художник О. Новаківський, композитори М. Колесса, Г. Левицька та ін. Об`єднання видавало «Альманах лівого мистецтва», який редагував І . Крушельницький. Уже в першому випуску він звернувся із закликом до творчого об`єднання художників, здатних творити для працюючого класу ».
Тим часом польська окупаційна влада в Галичині розгорнула справжній наступ на українські громадські організації, культурні товариства, пресу. Від закриття Таємного Українського університету в 1925 р, масового скорочення українських шкіл вона перейшла до масових каральних акцій, сумно пацифікації в містах та селах Західної України.


У вересні 1932 року разом з сестрою Володимира Іван Крушельницький виїхав в РРФСР. Працював науковим співробітником Українського науково-дослідного інституту матеріальної культури в Харкові, займався дослідженням західноукраїнського мистецтва, перекладав, виступав на сторінках періодики зі статтями на теми літератури та мистецтва.
Через кілька місяців до Харкова переїхала інші сім`ї Крушельницьких (у Львові залишилася дружина Івана, бо мала концертні контракти). Жили у відомому будинку письменників «Слово» на вулиці Чернишевського. Іван Антонович із захопленням дивився на «нове життя», збагачувався враженнями, чимало подорожував. Кілька разів зустрічався в Москві з артистами Камерного театру на читці своїх п`єс.
5 листопада 1934 його безпідставно заарештували і звинуватили, як і багатьох інших «західних», в організації підготовки терористичних актів проти керівників радянської влади. 13 грудня 1934 виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР, що засідала в Києві, на підставі постанови президії ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 засудила Івана Крушельницького (разом з братом Тарасом, Г. Косинкою, Д. Фальківський, О. Влизько, Костем ураганом, - всього двадцять вісім чоловік) до розстрілу. Є свідчення, що суду не чекали, а стратили їх за день або два до вироку, в підвалі Жовтневого палацу в Києві.
Інші члени сім`ї Крушельницьких - Антон, Богдан, Остап, Володимира, які виїхали в УРСР (крім матері, яка померла 1935 року в Харкові і могила якої знищена, як і могили інших українських діячів на харківському цвинтарі), були заслані на Соловки і загинули, очевидно, в 1937 За переказами, довше жив Антон Крушельницький, але після трагедії, що сталася з його сім`єю, і винуватцем якої він себе відчував, часто впадав у депресію.
Іван Крушельницький - студент філософії Віденського університету Творчість Івана Крушельницького почала повертатися до читачів тільки після реабілітації сім`ї Крушельницьких, в середині 1950-х років. +1964 видана книга його вибраних творів «Пісня про руках» (вірші з різних збірок, поеми «Через прірви», «Поема про різьбяра», драми «На скелях», «Стіни і кордони»).
Після поезії найбільше уваги І. Крушельницький присвятив драматургії. У Львові вийшли його п`єси «Суперечка за мадонну Сільвію» (1930) і «Мури і межі» (1932). На конкурсі Народного Комісаріату освіти до 15-річчя революції 1932 року в Росії була удостоєна першої премії п`єса «На скелях (Каверна № 16)», яку, за свідченням автора, мав ставити в «Березолі» Лесь Курбас. Написав І. Крушельницький також п`єси «Бурі над Заходом», «Біле і червоне». Однак з першої була опублікована лише одну дію, інші пропала або залишилася в архівах НКВД.
Письменник переклав з німецької твори Вольфа Бірога, Іргіна Егенбрехта, Віллі Р. Фезе, Гуго Гофмансталя.


Графіка - ще одна з граней щедрого таланту І. Крушельницького. Його дар художника для нас є дуже суттєвим, оскільки саме тут, в спадщині одного учасника, наочно зосередилися ті еволюційні ознаки, що характеризують образотворче мистецтво України та, зокрема Галичини, після Першої світової війни - від стилістичних канонів в конструктивістських і форм загальноєвропейського масштабу.
Ситуація в оцінці творчих досягнень Івана Крушельницького ускладнюється тим, що з усього його роботах протягом десяти років (є всі підстави припускати, що після переїзду в 1932 р до Харкова він, якщо і звертався до графіку, то дуже епізодично) вціліли лише 22 оригінали і 13 фотографій. Як безжально обійшлася тоталітарна державна машина з життям сім`ї Крушельницьких, так само нещадною вона була до їх духовних досягнень. І все ж, навіть на неповних чотирьох десятках зображень, можна простежити напрямки розвитку творчої особистості Крущельніцького-графіка.
Найсильнішим І. Крушельницький залишається в жанрі традиційного пейзажу - ліси, серед крон дерев яких переглядають ідилічні містечка, квітучі луки, морські затоки, глибоко врізаються між круті береги, - над усім цим небо, - з купчатіми хмарами: шаруватими, пір`ястими, які існують згідно власним, непідвладних людям і до кінця незбагненних законів. Саме таким філософським трактуванням «п`ятого океану», який омиває нашу планету, І. Крушельницький показав не тільки в графіку Галичини, а й у всьому образотворчому мистецтві середини і другої половини XX в. цю тему, розвинену пізніше П. Обаль і З. Флинтом.
В окремих своїх роботах художник застосовував мову експресіоністів. Так, в «Композиції» (1930) простежується вплив манери чесько-німецького художника Альфреда Кубіна. У деяких творах ( «Фантастичні птахи» - 1931) відчутний повів модного тоді стилю арт деко, або поєднання його, вдале і гармонійне, нарешті, з рисами сецесії, як в автоілюстрація до збірки «Бурі і вікна». В цілому І. Крушельницький еволюціонував в напрямі, в якому рухалося все прогресивне європейське мистецтво 1920-х років - до конструктивної ясності, чи не обтяженої будь-якими декоративними надлишками.
Визначаючи місце Івана Крушельницького в контексті українського мистецтва початку XX століття, можна стверджувати, що за неповне десятиліття автор не тільки засвоїв основи професійної графіки, але і в своєму світоглядному розвитку сконцентрував все краще, що було винайдено образотворчим мистецтвом першої третини XX ст. Еволюціонувавши від естетики сецесії до конструктивізму, він в області не менше графіки міг стати новатором, одним з лідерів, без доробку якого наша культура, безсумнівно, стала б біднішою.
Загинувши 29-річним, І. Крушельницький не реалізував себе цілком як творча особистість, проте в розвитку української культури є і його чималий внесок.
Його життя було коротким, а доля - трагічною, як і всієї великої родини Крушельницьких, що дала українській національній культурі багатьох діячів в різних галузях мистецтва, літератури, громадського життя. Як доля тих представників західноукраїнської інтелігенції, які повірили в можливість будівництва української державності на принципах соціалізму, в складі Радянського Союзу, вирішили взяти участь в цьому будівництві і поплатилися головами за свої ілюзії ... Як, нарешті, доля більшості діячів українського національного відродження, яке увійшло в нашу історію під назвою «Розстріляне Відродження». Імена членів сім`ї Крушельницьких сьогодні знову ожили серед імен тих, хто прагнув правди і світла, жив і працював для народу, для України. У пам`яті нащадків вони залишаться як символ української Голгофи.
І. Крушельницький. «Алея» (туш, перо). Родаун, 1922 І. Крушельницький. «Вілла в Родауні» (туш, перо). Родаун, 1922


Увага, тільки СЬОГОДНІ!