Бойчук михайло львович

Відео: Бойчук андрей дзюдо

Михайло Львович Бойчук (* 30 жовтня 1882 році, Романівка, Теребовлянський район, Тернопільська область - dagger- 13 липня 1937 Київ) - український художник, живописець-монументаліст, лідер групи «бойчукістів». Член НТШ (1912), УНТ (1917). Один із засновників монументального мистецтва України 20 ст. Представник Розстріляного відродження.
Брат Тимофія Бойчука, батько Анни Бойчук-тріску.
Ранні роки
Соціолог В. Старосольський за метричними записом у церковній книзі встановив точну дату народження художника - 30 жовтень 1881. Його рідне село Романівка - глушина в 18 кілометрах від Теребовлі.
Батько - хлібороб, підписував свої листи - Лев або Левонтій. Мати - Ганна, дочка Андрія. Після його смерті (9 квітня 1907) батько одружився вдруге. Від першого шлюбу він мав дітей Михайла, Івана, Дмитра, Марію, Тимка, Катерину і Юлію, від другого - Олену і Розалію. Сім`я займала 14 моргів поля. Будинок згорів після війни, і згодом її розібрали, - разом з нею зникли ранні малюнки Михайла.
1898 - майбутній художник прибув до Львова для навчання в малярської школи. Навчався в студії Ю. Панькевича у Львові.
Підтриманий Науковим товариством ім. Т. Шевченка на чолі з М. Грушевським (з 1912 року сам стає членом товариства), на кошти НТШ і митрополита Андрея Шептицького, він навчався у Віденській академії мистецтв, потім у Леона Вічулковського в Краківській.
Закінчивши академію зі срібною медаллю, поїхав вчитися в Мюнхенській академії, потім на кілька років - до Парижу, де він стає одним із засновників української громади. Вивчаючи досягнення світової культури, художник одночасно заглибився у народне примітивне мистецтво.
відвідування Парижа
Михайло Бойчук. Портрет Седляра Опинившись 1908 року в Парижі - столиці тодішнього мистецького життя Європи - М. Бойчук в оригіналах вивчає творчість Сезанна, Ренуара, ознайомлюється з Пікассо. Ці майстри зовсім стверджували його сумніви щодо академічної рутини офіційної школи. Вони приваблюють його аналізом художньої культури сучасного й минулого, а також простого й виразного мистецтва примітиву. Разом з тим Бойчука не захоплював індивідуалістських, роз`єднані формальні пошуки. Саме в Парижі у нього «виникла думка зробити мистецтво добром, надбанням народних мас». М. Бойчук замислюється над вагою колективності в мистецтві (йшлося не тільки про колективність сприйняття, щоб твори стали колективною власністю, але і про колективній творчості. Так він прийшов до ідеї монументалізму.
Своїх послідовників, а потім і учнів Бойчук переконував:
Група художників, так званих «бойчукістів», що утворилася під його началом (Микола Касперович, Софія Бодуен-де-Куртене, Софія Налепінска), свідомо пішли на авторське самозречення, працюючи колективно.
Михайло Бойчук. Молочниця Вивчаючи в Парижі історію мистецтв, художники невдовзі прийшли до орієнтації на мистецтво Візантії та Київської Русі, вбачаючи в ньому вершинні явища художньої творчості (М. Бойчук прагнув саме на таких принципах почати відродження нового українського мистецтва). Разом, в паризькому «Салоні незалежних», вони почали і виставлятися під загальним гаслом «Відродження візантійського мистецтва». 1909 році він засновує тут майстерню неовізантійського мистецтва, яка стала початком його творчої школи.
Про чергову таку виставку, в якій взяли участь понад дві тисячі авторів, петербурзький елітарний журнал «Аполлон» 1910 року писав:
У Парижі Михайло Бойчук одружився на Софії Налепінской. У 1910-1911 роках він бував також в Італії, де вивчав твори монументального мистецтва, перш за все періоду проторенесансу, осягав різні технічні прийоми в темпері і фресці.
повернення
У 1911-1912 роках Михайло Бойчук проживав у Львові. Працював над монументальними розписами у м Ярослав (нині Польща), реставрував ікони в Національному музеї у Львові, розписав церква монастиря оо. Ордена в с. Словіта (нині Золочівського району Львівської області), намалював ікону «Покров Богородиці», автопортрет та ін. На запрошення Російського археологічного товариства провів реставраційні роботи в храмі в с. Лемешах Чернігівської губернії (1912-1914).
Михайло Бойчук. Пророк Ілія Під час Першої світової війни Бойчука разом з його молодшим братом Тимком як австрійських підданих росіяни заслали в Арзамас, де довелося терпіти напівголодного існування. А коли в Києві почали організовувати Українську Академію мистецтв (1917), серед найчільніших митців тогочасної України на її професора обрали Михайла Бойчука. Так, з 1917 р працює в Києві. Реставрував кілька творів у збірці В. I. Ханенка, запропонував метод закріплення фресок у крещальни Софійського собору (1919), 1924 року відкрив фрескові розписи в Успенському соборі Єлецького монастиря в Чернігові.
З того ж 1924 року професор Київського художнього інституту. Михайло Бойчук взяв участь у монументальній пропаганді, очолив перші державні майстерні. Його група розписала агітпароплав «Більшовик», Луцькі казарми в Києві (1919), оформляла свято 1 травня 1919 року, прикрашала Київський оперний театр під час першого Всеукраїнського з`їзду представників волосних виконкомів (1919), навесні 1921 року на запрошення уряду УРСР оформив приміщення Харківського оперного театру , де відбувся п`ятий Всеукраїнський з`їзд Рад, працював на Всесоюзній сільськогосподарській виставці 1923 року, виконав близько двадцяти портретів кооперативних і державних діячів на повний зріст для Київського коопер атівность інституту, зробив розписи санаторію ім. ВУЦВК на Хаджибейському лимані в Одесі (1928), Червонозаводського театру в Харкові (1933-1935).
Михайло Бойчук. Дівчина В своїх творчих пошуках М. Бойчук був близький з мексиканським художником Дієго Рівера. Крім того, з 1909 року М. Бойчук працював у галузі графіки. Відомі обкладинки для Товариства прихильників української літератури і науки (Львів, початок ХХ століття), плакати «Шевченківське свято» і «Несіть подарунки Червоній Армії» (обидва 1920). Разом з учнями він виконав серію обкладинок для черкаського видавництва «Сівач» (1918, друкувалися за підписом «Рушійні Бойчука» та анонімно), а також є автором ряду станкових творів «Збори жіночого активу» (1929), портретів Лепкого та С. Жеромського ( початок 20 століття), театральних декорацій для постановок «Молодого театру» в Києві ( «Йоля» Ю. Жулавського, «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» В. Винниченка - два в 1918 році), ескізів багатофігурного гобелена «Обжинки» (1935).
Асоціація революційного мистецтва України
Михайло Бойчук. Фрагмент фрески Наприкінці 1925 в Києві було засновано Асоціацію революційного мистецтва України (АРМУ), що об`єднувала бойчукістів. АРМУ пропагувала впровадження мистецтва в побут, поєднання його з життям, заперечувала натуралістичний реалізм. Бойчукісти прагнули до національної своєрідності українського мистецтва. Ці ідейно-художні принципи не вкладалися в канонізовані рамки «радянського мистецтва», викликали з боку «войовничих соціалістів» звинувачення у спотворенні образів радянських людей, соціалістичної дійсності. До того ж ще дошкуляла недоброзичливість інших митців, продиктована групівщини. Останнє змусило Михайла Бойчука 1931 році залишити Київ.
Спочатку Бойчук викладав у Ленінградській академії мистецтв, був керівником кафедри композиції АМ, а вже в 1932 повертається в Україну - в Харків.
трагічний фінал
У листопаді 1926 - травні 1927 Бойчук разом з дружиною Софією Налепінской-Бойчук, учнями Іваном Падалкою та Василем Седляром мали творче до Німеччини, Франції, Італії. Поїздка за кордон стала однією з формальних підстав для їх арешту і звинувачення в «шпигунстві» і участі в «контрреволюційній організації».
25 листопада 1936 органи НКВС заарештували Михайла Львовича Бойчука, а 13 липня 1937 року в Києві разом з його талановитими учнями Іваном Падалкою та Василем Седляром розстріляли.
Софію Налепінску-Бойчук стратили 11 грудня 1937 також як «шпигунку» і «дружину керівника націоналістичної терористичної організації серед художників». Долю цих чотирьох розділила більшість учнів Михайла Бойчука.
Сучасників М. Бойчука дивувала його свідома відмова від участі у виставках. Він не бачив у цьому необхідності, вважаючи, що призначення фресок монументалістів - громадські будівлі і широкі площі, де вони «експонуються» постійно. Міг Михайло Львович передбачити, що ці його монументальні твори радянського часу (буквально все до одного) будуть знищені, а недоброзичливці скажуть потім, що з нього ніякої художник, у нього немає творів.
Bci фрески були терміново заштукатурені після арешту художника. Уже в 1952 році згідно з наказом № 2115 Комітету у справах мистецтв фрески були вилучені з Національного музею Львова і знищені. У підвалі Львівської бібліотеки АН УРСР серед «ідейно шкідливих» експонатів загинуло і 14 творів М. Бойчука: «Милосердя», «Сон», «Богородиця з дитям», «Біля криниці», «Письменниця» та інші. Однак вдалося зберегти деякі твори Михайла Бойчука завдяки львівській художниці Ярославі Музиці, яка з 1914 року (коли М. Бойчук вимушено залишив Львів, покинувши картини в своїй майстерні) зберігала твори митця та його невеликий, але значної наукової вартості архів. З точки зору монументаліста те, що ми можемо бачити зараз в натурі, - лише ескізи, підготовчі начерки до іншого - більшого і яскравіше.
Але праця Михайла Бойчука не можна міряти тільки кількістю творів (або створених або містив лише ті). Крім творів живопису, графіки він виступив як новатор-монументаліст, що створив свою школу в монументальному живописі, колектив однодумців і послідовників (над розписом приміщень 4 поверхів Луцьких казарм у Києві в 1919 р працювали близько 200 художників).
«Навіть на інші, сильніше індивідуальності Бойчук потрафив вплинути так, що головні напрямки сучасного українського мистецтва пішли майже без винятку шляхом монументалізму», - так оцінював роль і значення творчого пошуку цього митця відомий графік і художній критик Павло Ковжун.
М. Бойчук підготував плеяду учнів, з яких Тимофій Бойчук (брат Михайла Львовича), Кирило Гвоздик, Антоніна Іванова, Сергій Колос, Оксана Павленко, Іван Падалка, Олександр Мізін, Василь Седляр, Микола Рокицький (так звані бойчукісти) втілили його творчі ідеї також в кераміці, тканині, книжковій графіці і т.д.
1991 - у Львові, Києві, Тернополі та інших містах проходила виставка «Бойчук і бойчукісти, бойчукізм».
1990 - засновано Тернопільську обласну мистецької премії імені Михайла Бойчука.
1992 - в рідному селі Романівка братам Бойчука встановлено пам`ятник (скульптор Б. Рудий).
Іменем братів Бойчуків названо вулиці в Тернополі, Львові та Теребовлі.
2000 - ім`я Михайла Бойчука надано Київському інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну.