Літні батьки і їхні скарги: як слухати, щоб не зійти з розуму

Дорослі дочки особливо чутливі до скарг матері, і це цілком зрозуміло. Дочки часто нелегко розібрати, де закінчується відповідальність перед матір`ю і починається відповідальність перед самою собою. Ось приклад того, як я намагалася одночасно бути відкритою для своєї мами Роуз і відгородитися від неї.

Літні батьки: батько в будинку для літніх людей і неспокійна мама

Коли обом батькам було трохи за вісімдесят, вони переїхали в місто Топіка, щоб бути ближче до мене і моєї сім`ї. Мій батько Арчі вселився в будинок для людей похилого віку (тепер це називається медичним центром), а мама - в окрему квартиру.

Всі роки свого довгого шлюбу Роуз доглядала за Арчі, але тепер вона була безпорадна і не могла контролювати навіть найпростіші елементи догляду за ним. Крім того, на майже десятирічне зміст Арчі в трьох різних будинках престарілих йшли майже всі її ресурси.

Відео: Як вибрати книгу і не зійти з розуму?

У мами було багато власних проблем, але вона не мала звички говорити про них прямо. За довгий період її життя в Топіці я не можу згадати, щоб вона хоч раз зняла трубку і сказала: «У мене був жахливий день. Можна я приїду на вечерю? »- або:« Чи можете ви зі Стівом приїхати до мене? Мені нудно". Вона так довго відсувала свої потреби на задній план, що насилу визнавала їх.

Незважаючи на величезну любов до життя, Роуз, перебуваючи одна в квартирі, без достатнього кола знайомих, справ і цілей, зосередилася виключно на батька. Вона стала ще пильніше стежити за можливими помилками в квитанціях або за тим, що робиться або не робиться для Арчі. Роуз втратила об`єктивність і почуття реальності, сконцентрувавшись тільки на негативі.

різні рішення

Ми зі Стівом були єдиними, до кого вона зверталася зі своїми посилилися стражданнями і тривогою. Приблизно через дві хвилини наполегливих і тривожних скарг Роуз про те, що Арчі ніяк не міг використовувати стільки серветок, прокладок і пелюшок, скільки було вказано в рахунку, мама і я були як дві оголені нервові системи, підключені один до одного і сіпаються в конвульсіях.

Мої машинальні відповіді тільки погіршували ситуацію. Коли я тимчасово дистанціювалася від Роуз, рідше телефонуючи або відвідуючи її, це лише посилювало неспокій мами, тому що її фіксація на батька ставала тільки сильніше.

Іноді я намагалася «логічно міркувати» з нею і пояснювати принцип роботи будинку престарілих або системи виставлення рахунків. Тоді Роуз здавалося, що її не розуміють і навколо немає союзників, і вона подвоювала зусилля, намагаючись донести свої думки.

Відео: ЯК НЕ ЗБОЖЕВОЛІТИ ???

У свої найгірші дні я огризалася на неї: «Я сьогодні просто не можу більше слухати розмови про тата!». Через явного роздратування в моєму голосі Роуз здавалося, що її критикують, і нічого доброго не виходило.

У вдалі дні, відчуваючи себе спокійно і впевнено, я знаходила в собі сили бути терплячою і співпереживати мамі, неважливо в чому. Я слухала з відкритим серцем і говорила: «Ситуація з татом так жахлива і триває так довго. Не знаю, як ти примудряється справлятися. Чи можу я якось допомогти? ».

З любов`ю - і в бік від звичного русла

Одного разу зосередженість мами на Арчі і квитанціях від будинку престарілих перейшла всі межі. Я сіла на диван поруч з нею, обняла її і сказала: «Мама, я дуже люблю тебе. Дай бог кожному таку маму. Мені було так добре з тобою, і ти стільком речам мене навчила. Мені шкода, що це така важка ситуація і вона стільки триває. Але останнім часом мені здається, ніби я втрачаю свої відносини з тобою. Таке відчуття, що, коли ми разом, ми 98 відсотків часу розмовляємо про Арчі, замість того щоб говорити один про одного ».

Перша реакція мами була захисної, що зрозуміло.

«Тоді я більше не буду згадувати про нього! - заявила вона. - Якщо тобі нецікаво, я не буду говорити про це ». Мені, звичайно, теж насамперед захотілося зайняти оборонну позицію, але я стрималася.

«Я хочу знати, що відбувається з татом, - продовжувала я з теплотою в голосі. - Справа не в тому, що я не хочу підтримати тебе. Я знаю, як тобі важко переживати татове стан. Але мені здається, що ми говоримо про нього надто вже багато ».

«Що ти маєш на увазі?» - запитала мама.

«Я просто думаю, що Арчі отримує занадто велику частку нашої уваги, - пояснила я. - Я відчуваю, що говорю так багато про хвороби і проблеми тата, що мама відсувається на задній план, і мені сумно і самотньо через це ».

В ході бесіди я відчувала, що мама дійсно почала чути мене і мої слова все-таки зачепили її, тому що вони були продиктовані любов`ю, а не бажанням покритикувати. Потім я перевела розмову на інші теми, попросивши маму розповісти про що-небудь з минулого, і питала її думки про рішення, які мені самій треба було прийняти. Таким чином, я відсунула Арчі з авансцени.

Іноді ваш співрозмовник може не знати іншого способу продовжити спілкування, крім як у вигляді машинальних скарг. Направляючи розмову в сторону від звичного русла, ми повинні запропонувати інші способи.

З гумором і без критики

В реальному житті не можна змінити укорінені сімейні моделі поведінки одним або двома розмовами. Мамина звичка звертатися до мене з інтенсивним акцентом на батька виникла ще в моєї юності, задовго до того, як він став старим і хворим. Тому для мене ця проблема була не нова. Коли Роуз зосереджувалася на Арчі з тривогою, що перевершувала мій межа в конкретний день, я повинна була шукати нетривіальний спосіб впоратися з власними емоціями.

Допомагав гумор. Я навчилася сміятися і піддражнювати Роуз: «Мама, я впевнена, що ти злегка збожеволіла. Якщо ти згадаєш тата ще хоч раз, я зараз же приїду і наподдам тобі! ».

Крім того, я висловлювала відмінності в наших поглядах, намагаючись не критикувати, не звинувачувати і не намагатися змінити Роуз. «Знаєш, мамо, - не раз говорила я їй, - я думаю, що ми абсолютно по-різному дивимося на ці рахунки з татового будинку престарілих». «Як так?» - питала вона. «Я відчуваю значне полегшення, що про нього піклуються інші люди і що ні тобі, ні мені не потрібно цього робити, що я готова заплатити вдвічі більше за ці чортові підгузники!» - відповідала я.

Якщо я не намагалася змінити або переконати її, Роуз теж розслаблялася.

Вона добре реагувала і тоді, коли я доводила її скарги до абсурду замість того, щоб пояснити їх неправомірність логічно. Одного разу я всерйоз запропонувала їй озброїтися ручкою і папером і засісти в кімнаті Арчі на добу, щоб простежити, скільки підгузників, серветок та інших витратних матеріалів в дійсності витрачають на нього. Хоча мама сказала, що не бажає присвячувати цьому весь свій день, вона зрозуміла жарт, нехай і всерйоз задумавшись над цією ідеєю.

Коли сімейні відносини напружені, для відволікання скаржника від предмета його заклопотаності набагато корисніше використовувати гумор, легкість і уяву. Тон нашого голосу нітрохи не менш важливий, ніж зміст слів. Завдання полягає в тому, щоб передавати менше тривоги, ніж повідомляють нам.

Як підготуватися до розмови на хворобливу тему

У мене ніколи і в думках не було забороняти мамі висловлювати свою біль або змушувати її замовкнути, про що б не йшлося. Якщо я перебувала в спокійному стані, я задавала Роуз питання, щоб більше дізнатися про її переживання.

Що найважче в тому, що Арчі знаходиться в будинку для літніх людей? Вона колись відчувала себе винуватою, що не в змозі доглядати за ним будинку сама? Як ви будете почуватися для неї: десять років оплачувати рахунки з будинку престарілих, коли вона багато років так ретельно економила і вкладала свої гроші? У чому її занепокоєння щодо власного фінансового майбутнього? Чи вважає вона, що їй буде легше після смерті Арчі або, навпаки, важче? Куди, на її думку, піде енергія, яка витрачається зараз на занепокоєння?

Повна заборона на обговорення якоїсь теми рідко приносить користь. Ми можемо відчувати спокуса сказати: «Мама, не говори більше про батька в моєму домі!» - але така позиція принесе лише короткочасне полегшення, та й то не факт. Повна заборона розмов на хвору тему замете її під килим, що неминуче призведе до загострення почуттів іншої людини з цього приводу. Перевівши розмову, який перевантажує нас, в інше русло, ми повинні пізніше повернутися до нього - з цікавістю, але не критикою.

Скажімо, ваш батько безнадійний іпохондрик. Вам, можливо, здається, що у вас лопне голова, якщо ви ще хоч раз почуєте його скарги про болячки і віруючих, тим більше що він все одно не дбає про себе сам і не слід ваших порад. У перший момент ви можете пожартувати з ним про його тривогах або змістити акценти. Підійдіть творчо до відновлення діалогу з батьком в спокійний момент, щоб докладніше дізнатися про гострій темі хвороб і докторів в сім`ї.

Наприклад, можна запитати: «Чи були в нашій родині інші родичі, хто сильно турбувався про своє здоров`я?» - «Чи можеш ти розповісти мені про інсульт дідуся, і як він впорався з ним?» - «Як ти думаєш, твої батьки добре дбали про своє здоров`я? ».

Здається абсолютно нелогічною ідея складати план, як завести розмову на ту саму тему, про яку ви більше нічого не бажаєте чути. Але якщо ми зуміємо задавати питання, які підштовхують до роздумів (а не до реактивності), ми викличемо більше емпатії у відповідь і самі будемо співпереживати.

Харрієт Лёрнер

Придбати цю книгу

У «Лабіринті»

На «Озоне»