Крук григорій яковлевич

Відео: Анжеліка Варум та Ігор Крутой - Спізніла любов

Крук Григорій Якович (Також: Григір Крук, ньому. Gregor Kruk, * 30 жовтня 1911 Братишів Івано-Франківської області - † 5 грудня 1988, Мюнхен, Німеччина) - український скульптор і графік, який працював в Німеччині. Основна тема творчості: історична доля України - понад 300 скульптур різного формату, серед скульптурних робіт «Портрет патріарха Йосипа Сліпого», «Монахиня», «Відпочинок», «Селянське подружжя».
Народився майстер у малоземельної сім`ї Якова та Катерини Круків в малому селі Братишеві під Вовчої горою на Станіславщині (нині Івано-Франківська область). Його дід і батько були гончарами. Григорій мав молодшого брата Івана та старшу сестру Марію. Дев`ятирічним хлопчиком вперше переступив поріг сільської чотирикласній школи, яку закінчив з неабиякими успіхами. Учитель Василь Лукасевич переконав батьків дати йому можливість вчитися далі. Після закінчення 5-го класу в Нижній, В. Лукасевич привіз талановитого учня до деревообробної школи в Станіслав, де він почав вчитися на різьблення і столярну відділеннях, хоча батьки мріяли бачити Григорія священиком або вчителем. Після закінчення навчання в 1931 році він виїхав до Львова, де записався в школу декоративного мистецтва. Однак студії Крука на відділі скульптури скоро закінчилися. Професор Нальборчік не бачив у нього таланту до різьби. Він порадив йому стати кравцем і пришивати ґудзики. Григорій не хотів повертатися додому з такими новинами. Він почав відвідувати майстерню Сергія Литвиненка, який тільки повернувся з Парижа, де продовжував навчання і виставляв свої роботи в салоні Тюїльрі. Григорій отримав можливість дивитися, як працює скульптор, і в подяку за це робив для нього і його друзів меблі. Працюючи над надгробком Івана Франка, С. Литвиненко доручив Григорію зробити кирка, яке повинен був тримати Каменщик. Крук відмовлявся ніякого діла, але мріяв про серйозне навчання. Щоб потрапити в академію мистецтв без атестата зрілості, потрібно було подати два малюнки людського тіла з натури і дві скульптурні моделі. Він подав свої скульптури, а малюнки, яких не мав, позичив у приятеля-студента. Так, в 19 років Григорій Крук був допущений до вступних іспитів до Краківської академії мистецтв і успішно їх здав. В академії панував дух французької культури, для сільського хлопця було чимось абсолютно надзвичайним. Він навчався в класі скульптури професора Костянтина Лящки. Фінансовий стан Григорія було важким, в основному він голодував, іноді рятуючись дешевим супом у їдальні Сестер милосердя. В цей час на його роботи звернув увагу професор Б. Лепкий, який викладав українську літературу в Ягелонському університеті. Саме він допоміг студенту з роботою - замовленням на виготовлення дизайну для вівтаря католицької церкви Святого Норберта. Цей заробіток дав можливість продовжувати навчання в академії, яку Григорій закінчив з відзнакою. Професор Лепкий і директор Краківського музею мистецтва Станіслав Тілл вважали, що Круку просто необхідно продовжити навчання, але не в Італії або Франції, як хотілося йому, а в Берліні. С. Тілл допоміг отримати паспорт, а професор Лепкий написав лист-рекомендацію Іван Мірчук, директору Українського наукового інституту в Берліні. Так, в 26 років Крук виїхав з Кракова до Берліна. Приїхавши в інститут він почув від директора: «У Берліні немає ні місця, ні грошей для студентів мистецтва - тільки для докторів, вчених і, можливо, архітекторів». Однак дозволив Круку залишитися в студентському будинку на два тижні. Занурившись з головою в берлінські музеї, знайомлячись з колекціями Єгипту, Риму, Греції, годинами розглядаючи Пергамський вівтар, Григорій відкрив для себе цілий світ мистецтва. Після побаченого він не уявляв свого майбутнього без навчання в Берліні. За допомогою Федора Ємця, який працював в Академії мистецтв, він записався в клас скульптури професора Альфреда Фоке (A. Vocke). Помітивши здібності студента він виклопотав для нього стипендію, а після її закінчення допомагав із замовленнями і комісійними. Працюючи у вільний час садівником в парках Ванзеє, він познайомився з дочкою Павла Скоропадського Єлизаветою. Вона сама займалася скульптурою, навчалася в Петербурзі, Берліні, Флоренції і дуже зацікавилася роботами Крука. Єлизавета умовила батька замовити у нього свій скульптурний портрет. Після виконання замовлення він був запрошений в будинок Скоропадських на прийом, де сидів поруч з гетьманом Павлом. У 1939 році, після початку Другої світової війни, йому було дозволено залишитися в Берліні, однак позбавлений стипендії. Григорія перевели в клас Арно Брекера, де він отримав знання з естетики людського тіла, які вплинули на всю його подальшу творчість і особистий художній стиль. На прохання про дозвіл виїхати в рідне село йому відмовили, але професор Гілл з академії допоміг Круку дістати відповідний документ. Зустріч з батьками була незабутньою, два тижні вони не розлучалися. Як він згадував пізніше, було нестерпно боляче прощатися, бо відчувалося, що назавжди. Перебуваючи далеко від батьківщини, він не забував України, про що свідчать моделі його задумів - пам`ятник запорожцям над Дніпром у вигляді чайки з двома козаками, велика скульптурна композиція для Києва, присвячена Т. Шевченка, пам`ятник українським матерям, діти яких були знищені більшовицькими репресіями. У 1945 році після закінчення війни Г. Крук покинув Берлін і переїхав в найбільшого мистецького центру Німеччини, Мюнхен. Там він зустрів свого молодшого брата. У Швабінгу - німецькому Монмартрі, де відбувалося багато виставок, творчих зустрічей і дискусій, Григорій знайшов зручні для роботи майстерні. Одна була на подвір`ї, а друга, велика і світла, на четвертому поверсі вцілілого будинку. Це приміщення на вулиці Елізабет, 13, ставало все більше відомим і відвідуваним. У 1940-х роках Крук був досить відомим в німецькому мистецькому середовищі. У 1947 році він взяв участь в збірній виставці, де показав кілька своїх скульптур. Його авторитет ріс після кожної з таких виставок. Уже в кінці 1940-х він був обраний офіційним членом журі палати мистецтва «Гауз дер Кунст» в Мюнхені. Свій перший виїзд з післявоєнної Німеччини Крук зробив в Італії. Завдяки стипендії, яку надав «єпископ блукачів», Іван Бучко, апостольський візитатор для Українському-католиків у Західній Європі, він протягом шести місяців вивчав там стародавні пам`ятники мистецтва і архітектури. Твори Крука висунули художника на одне з перших місць в Західній Європі. Він стверджував себе як оригінальний скульптор з унікальним власним стилем і статичними формами різьби. У січні 1952 року Крук почав серію персональних виставок, показавши в Мюнхені 17 скульптур. У 1952 році помирає брат і Григорій переїжджає в Париж. Тут він познайомився з Северином Борачком, відомим художником Олексієм Грищенко і колишнім першим міністром закордонних справ Української Народної Республіки А. Шульгіним, який в 1939-1940 роках очолював екзильний уряд УНР. Шульгін з 1927 року брав активну участь у житті української еміграції, був співредактором тижневика «Тризуб». У 1954 році він організував виставку творів Крука в галереї Simone Badinier, яка принесла майстру великий успіх. Директор Національного музею сучасного мистецтва в Парижі Жан Касу (Jean Cassou), написав передмову до її каталогу, а посол Німеччини у Франції купив одну з виставлених скульптур. Після цього Григорій Крук переїжджає в Париж. Він виставляє по 28 скульптур і малюнки на виставках в Лондоні, Единбурзі та Бонні. У 1961 році 35 його творів експонувалися в Нью-Йорку і Філадельфії, потім у Відні. У 1963 році він виїхав до Риму, вирішивши створити портрет митрополита Йосипа Сліпого, звільненого після 18 років ув`язнення в Сибіру. Пізніше митрополит влаштував для Крука аудієнцію у Папи Павла VI. За виконані в Римі скульптурні портрети Йосипа Сліпого та Папи Павла VI майстер отримав в 1964 році диплом і медаль Ватикану. Скульптурна спадщина Г. Крука включає твори класично-академічного напрямку, самобутнього народного і експресивні і динамічні з природними формами і рухами. Геніальний майстер створив понад 300 скульптур і тисячі малюнків. Його портрети високого класу і експресіоністична малюнки становлять окрему художню цінність. Скульптури Г. Крука придбали Національний музей у Парижі, галерея Stenzel в Мюнхені, багато творів куплено шанувальниками мистецтва і колекціонерами, серед яких професор Людвіг Ергард, колишній президент ФРН Генріх Любці, міністр закордонних справ Віллі Брандт і інші. Найбільшу скульптурну спадщину художника зберігають Український вільний університет у Мюнхені та Бібліотека і Архів ім. Шевченко в Лондоні, створені Союзом українців у Великій Британії.
Більшість його виставок пройшли в Мюнхені (1946, 1947, 1952, 1960, 1963, 1969). Художник також мав персональні виставки в багатьох містах Америки, Канади, Азії (Пекін, Анкара) і Європи. До них відносяться, Париж, Лондон, Единбург (1954), Бонн (1955), Рим (1957), Нью-Йорк і Філадельфія (1961), Відень (1962), Берлін (1963), Торонто (1964), Мерано (Італія ) і Вільдбад (Німеччина) (1968), Дубровник (1970), Гент (1971), Кіхлей (1986).
В Івано-Франківську є вулиця Григора Крука. У 1992 р в Івано-Франківську відбулася конференція на тему творчості скульптора. У 2006р в с. Братишів Тлумацького району (Івано-Фраківськ) старанням вчителя-краевзнавця Боднарчука П.М. з нагоди 95-річчя відкрита кімната-музей Г. Крука.

На кого краще вчитися? Електротехнічний або юридичний? Все про вибір спеціальності на stdss.ru

Увага, тільки СЬОГОДНІ!