Західноукраїнська народна республіка

Відео: ЗУНР (PPAP)

столиця

мови

Форма правління

Президент

історичний період

Західноукраїнська Народна Республіка (Скорочено - ЗУНР- до 13 листопада 1918 - Українська Держава) - короткочасна держава, створена у Східній Галичині після Першої світової війни в результаті розпаду Австро-Угорщини. Проголошена 19 жовтня 1918 року у Львові. 1 листопада, в результаті Першолістопадового повстання, взяла контроль над більшістю територій, на які претендувала. 22 січня 1919 формально об`єдналася з Українською Народною Республікою, отримавши назву Західні області Української Народної Республіки (ЗО УНР), що, однак не мало практичних наслідків.
Проголошення незалежності ЗУНР викликало крайнє невдоволення Польщі, яка також претендувала на ці землі, що вилилося в польсько-українському війну 1918-19 років, яка завершилася цілковитою поразкою українців і виїздом уряду ЗУНР в еміграції.
Напередодні Першої світової війни велика частина українських земель - Східна Галичина, Буковина і Закарпаття - перебували в складі Австро-Угорщини. Коли в жовтні 1918 року в умовах військової поразки австро-німецького блоку і національно-визвольної боротьби народів Австро-Угорська імперія розпалася на кілька незалежних держав, і українці почали робити рішучі заходи зі створення власної держави на західноукраїнських землях.
Наприкінці вересня 1918 року у Львові було сформовано Український Генеральний Військовий Комісаріат (УГВС), який почав роботу з підготовки збройного повстання. У жовтні 1918 р головою комісаріату було призначено сотника Легіону Українських Січових Стрільців Дмитра Вітовського.


18 жовтня 1918 року у Львові на зборах всіх українських депутатів австрійського парламенту, український членів галицького і буковинських сеймів, представників політичних партій Галичини і Буковини, духовенства і студентства було утворено Українську Національну Раду (УНРада) - політичний представницький орган українського народу в Австро-Угорській імперії.
19 жовтня 1918 УНРада проголосила Українську державу на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття. Було вирішено виробити демократичну конституцію та обрано президента Української Національної Ради, яким став Євген Петрушевич.
31 жовтня 1918 року у Львові стало відомо про приїзд до міста Польської ліквідаційної комісії (створена 28 жовтня 1918 року в Кракові), яка повинна взяти від австрійського намісника владу над Галичиною - і включити її до складу Польщі. УНРада поставила перед австрійським урядом питання про передачу їй всієї повноти влади в Галичині і Буковині. Однак австрійський намісник Галичини генерал К. Гуйн відповів категоричною відмовою. Тоді на вечірньому засіданні УГВС 31 жовтня 1918 було вирішено взяти владу у Львові збройним шляхом.
листопадовий чин



В ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 стрілецькі частини, очолювані сотником Дмитром Вітовським, зайняли всі найважливіші урядові установи в місті (крім залізничного вокзалу, що стало однією з помилок і причиною втрати Львова).
9 листопада 1918 УНРада утворила свій тимчасовий виконавчий орган, якому 13 листопада 1918 року було перетворено в уряд - Державний Секретаріат ЗУНР-ЗО УНР.
13 листопада 1918 року було затверджено Конституційні основи новоствореної держави - «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії», згідно з яким вона отримала назву «Західно-Українська Народна Республіка». Закон визначав територію ЗУНР, яка включала українські етнічні землі і охоплювала Галичину, Буковину і Закарпаття. Територія ЗУНР становила 70 тис. Кв. км, населення - 6 млн осіб. Затверджено герб держави - Золотий Лев на синьому тлі, і прапор - синьо-жовтий. Національним меншинам на території ЗУНР гарантувалися рівні права з українським населенням.
style = "float: left;" alt = "Західноукраїнська Народна Республіка" title = "Західноукраїнська Народна Республіка" Згідно Австро-Угорського перепису населення 1910 року, на території проголошеної Західноукраїнської Народної Республіки проживало близько 5,4 мільйонів чоловік. Серед них 3 мільйони 291 тисяч (приблизно 60%) Український, 1 мільйон 351 тисяч (приблизно 25%) поляків, 660 тисяч (приблизно 12%) євреїв. Залишок складали німці, угорці, румуни, чехи, словаки, цигани, вірмени та інші. У містах і містечках проживали переважно поляки і євреї, в сільській же місцевості в абсолютній більшості проживали українці. Такий розподіл місця проживання виявився в майбутньому проблемним, так як найбільше місто і адміністративний центр регіону Львів, який заснував король Данило, було в більшості населене на той момент поляками і вважалося важливим центром польської культури. Конфлікт за це місто було неминучим.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!