Стус василий семенович

Відео: Д / ф "Василь Стус. феномен доби"

Василь Семенович Стус (* 6 січня 1938 с. Рахнівка Гайсинського району Вінницької області - dagger- 4 вересня 1985, концтабір біля с. Кучино Пермської області) - український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Один із найактивніших представників українського культурного руху 1960-х. Герой України.
На переконання в необхідності української культурної автономії був заборонений радянською владою і 12 років позбавлений волі.
Меморіальна дошка на першому корпусі Донецького університету, в якому навчався поет (1954-1959) Народився в селянській родині. У 1939 році батьки - Семен Дем`янович та Ірина Яківна - переселилися в місто Сталіно (нині Донецьк), щоб уникнути примусової колективізації. Батько завербувався на один із хімічних заводів. Ще через рік (1940) батьки забрали туди своїх дітей.
У 1944-54 Василь навчався в міській середній школі № 265 і закінчив її зі срібною медаллю. Василь вступив на історико-літературний факультет педагогічного інституту міста Сталіно. У студентські роки Стус постійно й наполегливо працював у бібліотеці. У студентські роки Стус разом з Олегом орачем, Володимиром Міщенко, Анатолієм Лазаренком, Василем Захарченком, Василем Голобородько був членом літературного об`єднання «Обрій». Закінчивши 1959 навчання з червоним дипломом, три місяці працював учителем української мови та літератури в селі Таужне Кіровоградської області, після чого два роки служив в армії на Уралі. Під час навчання і служби став писати вірші. Тоді ж відкрив для себе німецьких поетів Ґете і Рільке- перевів близько сотні їх віршів. Ці переклади було згодом конфісковано і втрачено. 1959 опублікував свої перші вірші.
З березня 1963 - літературний редактор газети «Соціалістичний Донбас». Вступив до аспірантури Інституту літератури Академії наук УРСР ім. Т. Шевченка в Києві за спеціальністю «Теорія літератури». За час перебування в аспірантурі підготував і здав до видавництва першу збірку творів «Круговерть», написав ряд літературно-критичних статей, надрукував кілька перекладів з Гете, Рільке, Лорки. Належав до Клубу творчої молоді, який очолював Лесь Танюк.
У вересні 1965 під час прем`єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві взяв участь в акції протесту. Стус разом з Іваном Дзюбою, В`ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьо закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції, стало першим громадським політичним протестом на масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час. За участь у цій акції його відраховано з аспірантури.
Роки тимчасових робіт (1965-1972) стали найщасливішими роками його життя. Хоча з моменту виступу в кінотеатрі за ним і стежили агенти КДБ, він часто їздив з друзями в подорожі, в ці роки він і знайшов свою кохану. Не можна також і обійти того великого значення, якого набула для нього робота в архіві.
Заробляв на життя, працюючи в Центральному державному історичному архіві, згодом - на шахті, залізниці, на будівництві, в котельні, в метро. З 1966-72 - старший інженер у конструкторському бюро Міністерства промисловості будматеріалів УРСР. 1965 одружився з Валентиною Василівною Попелюх. 15 листопада 1966 у них народився син - нині літературознавець, дослідник творчості батька Дмитро Стус.
Пропозиція Стуса опублікувати 1965 свою першу збірку віршів «Круговерть» відхилило видавництво. Незважаючи на позитивні відгуки рецензентів, було відхилено і його другу збірку - «Зимові дерева». Однак її опублікували в самвидаві. У 1970 книга віршів поета «Веселий цвинтар» потрапила в Бельгії і була видана в Брюсселі.
У відкритих листах до Спілки письменників, Центрального Комітету Компартії, Верховної Ради Стус критикував панівну систему, після відлиги стала повертатися до тоталітаризму, відновлення культу особи та порушення прав людини, протестував проти арештів у середовищі своїх колег. На початку 1970-х приєднався до групи захисту прав людини. Літературна діяльність поета, його звернення у вищі партійні інстанції з протестами проти порушення людських прав і критичними оцінками тогочасного режиму спричинили арешт у січні 1972.
Пам`ятник Василю Стусу у Вінниці, на площі Василя Стуса перед облдержадміністрацією У листопаді 1989 поета разом із побратимами Юрієм Литвином і Олексою Тихим, також загинули в таборі ВС-389/36 селища Кучино, перепоховали в Києві на Байковому кладовищі.
Тисяча дев`ятсот дев`яносто-один Стуса посмертно відзначено Шевченківською премією за збірку поезій «Дорога болю» (1990).
Поезія Василя Стуса характеризується ліричністю, мелодійністю, її основу становить усвідомлення внутрішньої свободи, готовності до боротьби за кращу долю народу і України. Однак поступово домінуючими в творах поета стали песимістичні настрої, зневіра, породжені «соціалістичною» дійсністю. Після смерті поета в Україні видано збірки «Поезії» (1990), «Вікна в позапростір» (1992), «золотоволоса красуня» (Київ, 1992), «І край мене почує» (Київ, 1992), «Феномен доби», написано в 1970-1971 рр (Київ, 1993), Твори в шести томах, дев`яти книгах (Львів, 1994-95- правити Д. Стус і М. Коцюбинський) і спогади «Не отлюбил свою тривогу ранню ...». Державна премія ім. Т. Шевченка 1993 (посмертно).
За віршами Стуса здійснено вистави: поетична композиція (1989, Львівський молодіжний театр), «Птах душі» (1993, київський мистецький колектив «Кін»), «Іду за край» (2006, Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки, Київ) та інші. Пам`яті Стуса присвячено документальний фільм «Просвітлої дороги свічка чорна» (1992, «Галичина-фільм»). У селі Рахнівка відкрито меморіальну дошку та пам`ятник поету. Твори Стуса введено до шкільної програми з української літератури. Заснована премія імені Василя Стуса.
2 червня 2004 року в 17-00 в Державному центрі театрального мистецтва ім. Леся Курбаса відбулася презентація унікального компакт-диску з відреставрованими записами віршів Василя Стуса у виконанні автора під назвою «Живий голос Василя Стуса».
26 Листопад 2005 Стусу посмертно присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.
Вагомий внесок в українську літературу зробив Василь Стус і на терені перекладу. Варто згадати його блискучі переклади з Гете і Рільке (Сонети до Орфея, Дунайські елегії). З німецької Стус також переклав вірші Пауля Целана, Альберта Еренштайна, Еріха Кестнера, Ганса Магнуса Енценсбергер- з англійської - поезії Кіплінга, з італійської - Джузеппе Унгаретті, з іспанської - твори Федеріко Гарсіа Лорки, з французької - Гі де Мопассана, Артюра Рембо, Рене кулі. Перекладав також зі слов`янських мов.