Наполеон i бонапарт

Відео: Наполеон Бонапарт

Наполеон Бонапарт (Napoleon Bonaparte) (15 серпня 1769 - 5 травня 1821) - французький імператор в 1804-1814 і 1815.
Генерал революційної армії з 1796 р, в 1799 р повалив владу Директорії і став диктатором (потім - імператором). З 1803 р завоював майже всю Європу, створивши на її території маріонеткові королівства для своїх братів. Зазнавши поразки в Росії (1812), був змушений відректися від престола- був засланий на острів Ельба. У березні 1815 р знову захопив владу, але був розбитий англійськими військами при Ватерлоо і засланий на острів Святої Єлени. Встановлені ним закони досі діють у Франції.
Наполеон у віці 16 років, фотографія невідомого художника Походив з небагатої корсиканскої дворянської сім`ї Шарля і Летиції Буонапарте (усього в родині було 5 синів і 3 дочки).
Коли Людовик XVI надав дітям із збіднілих дворянських сімей право безкоштовно здобувати освіту, цим скористалися і корсиканці, в тому числі кілька синів і дочок Шарля, включаючи Наполеона. У 1779, після декількох місяців вдосконалення у французькій мові в коледжі Отена, Наполеон вступив до військової академії в Бриенне. Вісміюваній однокласниками за провінціалізм і незграбність, будучи бідним навіть серед учнів аристократів, він активно проповідував ідеї корсиканського патріотизму. У 1784 Наполеона перевели в паризьку Військову школу. Бонапарт проявив себе середнім учнем і закінчив школу сорок другий з 58 учнів. У 1785 отримавши звання молодшого лейтенанта артилерії, Наполеон був направлений в Валанс на південь Франції.
У вересні 1793 року Бонапарта було призначено начальником артилерії в армію, облягала, зайнятий англійцями Тулон. Бонапарт сприяв взяттю міста. Тулон був взятий, а він сам отримав в 24 роки звання бригадного генерала.
Публіцистичні твори Наполеона періоду революції ( «Діалог про любов», «Dialogue sur l`amour», 1791 «Вечеря в Бокер», «Le Souper de Beaucaire», 1793) вказують на те, що він поділяв тоді якобінська настрою. У 1792 вступив в Якобінський клуб.
Після термідоріанського перевороту Бонапарт через свої зв`язки з братом Максиміліана Робесп`єра, Огюстен був заарештований (10 серпня 1794, на два тижні). Після звільнення, через конфлікт з командуванням він виходить у відставку, а через рік, в серпні 1795, отримує посаду в топографічному відділенні Комітету громадського порятунку. У критичний для термідоріанців момент Баррас призначає його своїм помічником і відзначився при придушенні роялістського заколоту в Парижі 13 вандемьера 1795 року. Наполеон отримав звання дивізійного генерала і призначений командуючим військ тилу. 23 лютого 1796 Наполеон отримав посаду командуючого Італійською армією.
9 березня 1796, Наполеон одружився на вдові страченого при якобінському терорі генерала, графа Богарне Жозефіні, колишній коханці одного з тодішніх правителів Франції - П. Барраса.
У 1796-97 командував французькою армією, що розгромила сардинські і австрійські війська в Італії.
Наполеон 18 брюмера Наполеон перший консул Франції Після повернення з Єгипту до Франції (серпень 1799), Наполеон при підтримці промислової буржуазії здійснив 10-11 листопада 1799 (18 брюмера VIII року) державний переворот, який встановив режим консульства.
З 18 травня 1804 - імператор Франції. У внутрішній політиці проводив заходи спрямовані на укріплень французької держави. Ліквідувавши самоврядування, ввів систему префектів, мерів і їх підлеглих, які призначалися зверху. В економічній політиці сприяв розвитку промисловості і торгівлі. За безпосередньої участі Наполеона були розроблені цивільний (1804), торговий (1807) і кримінальний (1810) кодекси.


Економічна політика Наполеона полягала в забезпеченні першості французької промислової і фінансової буржуазії на європейському ринку. В першу чергу, цьому заважав англійський капітал, переважання якого зумовлювалося тим, що в Англії відбулася індустріальна революція. Англія одну за одною збирала коаліції проти Франції, намагаючись залучити на свою сторону найбільші європейські держави - в першу чергу Австрію і Росію. Вона фінансувала ведення військових дій на континенті. Намагаючись економічно задушити Англію, Наполеон підписав декрет про континентальну блокаду (1806). Відтепер Франція і всі її союзники припиняли торгові стосунки з Англією. Європа була основним ринком збуту англійських товарів, а також колоніальних, ввезених в основному Англією, найбільшою морською державою. Континентальна блокада нанесла збитку англійській економіці. Через рік Англія переживала кризу у виробництві вовни, текстильної промисловості-сталося падіння фунта стерлінгів. Однак блокада вдарила і по континенту. Французька промисловість не в змозі була замінити на європейському ринку англійську. Порушення торгових зв`язків з англійськими колоніями призвело в занепад і французькі портові міста: Ла-Рошель, Марсель і ін. Населення страждало від нестачі звичних колоніальних товарів: кави, цукру.
Наполеон під Ваграмом, 1809 рік В зовнішній політиці Наполеон прагнув забезпечити військово-політичну і економічну гегемонію Франції в Європі, здобути перемогу в боротьбі з Великобританією за світове торгове і колоніальне панування. В ході воєн з антифранцузьких коаліціями держав (в різні періоди в коаліціях брали участь Австрія, Великобританія, Пруссія, Росія, Швеція) французька армія під командуванням Наполеона здобула перемоги у Маренго (1800), Аустерліцем (1805), Еною (1806), Ваграмом (1809 ), в результаті яких територія наполеонівської імперії охоплювала фактично всю Західну і Центральну Європу.
Наполеон планував безпосередню висадку на Британські острови, але на морі Англія була сильнішою. При Трафальгарі французький флот був знищений англійським під командуванням адмірала Нельсона (1805). Однак місяць опісля під Аустерліцем (нині Славков, Чехія) Наполеон завдав нищівного удару об`єднаним австрійським і російським військам.
Злякавшись зростання впливу Франції, проти неї виступила Прусія, але була швидко переможена (Йена, 1806), французькі війська увійшли в Берлін. Російські війська завдали великих втрат французькій армії в битві при Ейлау (1807), але програли при Фридланде (1807).
В результаті війни до складу Франції увійшли території Бельгії, Голландії, північної Німеччини, частини Італії. На іншій частині Італії, в центрі Європи, в Іспанії (1809) були створені залежні від Наполеона королівства, де правили члени його сім`ї. Пруссія і Австрія були змушені укласти з Францією союз. Це зробила також і Росія (Тильзитский світ, 1807).
Відступ Наполеона з Москви, грудень 1812 У червні 1812 Наполеон розпочав похід у Росію. Наполеон розраховував розгромити російську армію в генеральному бою недалеко біля західного кордону і змусити імператора Олександра I укласти мир. Наполеону довго не вдалося нав`язати росіянам генеральну битву. Армія ведучи бої втягнулася глибоко в Росію. У битві під селом Бородіно французи завдали поразки російським військам, але не змогли їх остаточно розгромити.
Після битви французи ще зайняли Москву але так і не дочекавшись мирних пропозицій росіян Велика армія була змушена почати відступ на захід, який завершився майже повною загибеллю його армії. Партизанська війна, російська армія і суворі морози призвели до повної катастрофи військ Наполеона.
Наполеон і Україна
Західна Волинь (Ковельський, Володимир-Волинський, Луцький і частина Дубенського повітів) була єдиним регіоном України, які зайняла наполеонівська армія.
У військово-політичних планах Наполеона певне місце займала Україна. Наполеон звернув увагу на українську проблему, слідуючи традиційній французькій політиці щодо України (підтримка планів П. і Г. Орликів, таємні контакти з К. Розумовським, виступи в 1795 у Конвенті на захист прав козацької нації). Політичні плани французького імператора по Україні в період підготовки російської кампанії 1811-12 передбачали відділення українських земель від Росії і поділ їх на три частини: Правобережна Україна відходила до Великого Герцогства Варшавського (без Волині, яка була обіцяна Австрії за військову допомогу у війні проти Росії) , в Лівобережній і Південній Україні планувалося створити дві держави, т. н. «Наполеоніда» під протекторатом Франції (план був розроблений графами А.-М. Бланом де ля Нольте дьОтерівом і Г. М. де Монгейяром).


Одна з них повинна була існувати в межах Чернігівщини і Полтавщини, друга «Наполеоніда» - на Південній Україні в рамках Катеринославщини, Донечіни, Херсонщини, Таврії та Криму, Українського дворянство було незадоволене планами Наполеона щодо передачі Правобережжя Польщі і це зумовило його лояльне ставлення до російської влади під час військової кампанії Наполеона в Росії. Частина українських дворянських кіл, яка дотримувалася проросійської орієнтації, сприяла формуванню козацьких кавалерійських частин на допомогу регулярної російської армії (всього було сформовано 22 полків загальною чисельністю близько 25 тис. Осіб) Крім того, в складі російської армії воювало близько 75 тис. Українців як ополченці . У Бородінській битві 1812 брали участь Охтирський, Одеський, Чернігівський, Київський і Тернопільський полки. Оскільки військові формування викликали особливий інтерес українських патріотів, то згодом ці полки були направлені за межі України.
Парижі Під час військової кампанії 1813-14 армія Наполеона завдала ряд поразок військам Шостий антинаполеонівської коаліції (Австрія, Англія, Пруссія, Росія, Швеція), однак у вирішальній Лейпцігській битві 1813 наполеонівські війська були розбиті. Після вступу союзних військ у квітні 1814 в Париж Наполеон 6.4. відрікся від престолу. Переможці зберегли йому титул імператора і передали в управління острів Ельба. У групі охорони Наполеон на острові Святої Єлени Росію представляв генерал де Бальмен, дядько приятеля Тараса Шевченка - Якова де Бальмена.
У 1815 зробив спробу повернути владу Сто днів, але, зазнавши поразки в битві при Ватерлоо (18.6.1815), Наполеон вдруге зрікся престолу (22.06.1815). Був засланий на острів Святої Єлени, де і помер. У 1840 прах Наполеона був перевезений в Париж. Імператора в Будинок Інвалідів в Парижі.
батьки:
шлюби
діти
Позашлюбні зв`язки і діти від них

Марія Лончінскій, графиня Валевська (1786-1817)
Альбіна де Васал (1779-1848)


Увага, тільки СЬОГОДНІ!