Реалізм

Відео: Реалізм в міжнародних відносинах

реалізм (Лат. realis - «істотний», «дійсний», від res - «річ») - стиль і метод у мистецтві і літературі, а також філософська доктрина, яка вчить, що предмети видимого світу існують незалежно від людського відчування і пізнання.
Реалістичні доктрини були розвинені ще античними греками і середньовіччям, проте найбільший їх розвиток припадає на 19 і 20 століттях. У мистецтві і літературі реалізм прагне до докладного опису спостережених явищ, без ідеалізації. Однак поняття реалізм дуже широкий: реалістичним можна назвати монументальне єгипетське мистецтво, але реалістами є і художники, з фотографічною точністю копіюють природу. Популярність реалізму зумовлена загальною доступністю і зрозумілістю його мистецьких засобів, тому його тенденції в українському мистецтві проявлялися за кожну добу і як стиль він актуальний понині.
У мистецтві, найстаріша українська ікона і стінопис були фактично творами реалізму, тільки що він був підпорядкований примату форми та сталого сюжету в композиції - все це було обумовлено вимогами обряду. Відхід від цього принципу помічається вже в 16 столітті: спочатку в портреті, - а потім і в реалістичному мистецтві. Західне бароко в 17 в. принесло з собою нові для того часу реалістичні форми і нове розуміння композиції, звільненої від непорушних перш правил. Позитивним явищем тут було пожвавлення мистецтва шляхом наближення його до актуальних проблем людини свого часу, негативним - витрата суворої дисципліни мисі, форми, в яку почало повертатися тільки мистецтво нашого часу, після довгого періоду пересичення реалізмом і натуралізмом.
У старому українському мистецтві реалізм рідко виступав у чистому вигляді, як це було, наприклад, в Голландії або Італії, він був тільки складовою, хоча і основною частиною таких стилів, як бароко, ампір, класицизм.
У своїх чисто реалістичних формах він виступив тільки з пол. 19 в. Реаліст Т. Шевченка, зі своїм гаслом «жодної рисочки без натури», стояв на межі академізму і того класицистичної традиції, яку в Петербурзі залишили його попередники: Д. Левицький та В. Боровиковський. Ці елементи, разом з відкриттям українського сюжету (природи, людини, історії) зробили з Шевченка ту ланку, яка поєднала давнє українське мистецтво з новим. Фактично епохою реалізму в українському мистецтві стала епоха передвижників, в рядах яких було чимало українців.
Частина художників культивувала т. Н. «Ідейний реалізм», як Ге, Н. Ярошенко, М. Пимоненка, інші, як К. Трутовський, О. Сластьон, П. Мартинович, обробляли більш етнографічно-побутову тематику, треті - І. Рєпін, С. Васильківський, М. Самокиша, зверталися до іст. і батальних сцен. Реакція проти «об`єктивного» відображуваного природи почалася з імпресіонізму (І. Труш, О. Новаківський, М. Бурачек), які відкрили чар кольорів і показали, що містецькість твори незалежна від його зв`язку з реальним світом.
Характерно, що українське народне мистецтво не приймало реалізму як такого, - а завжди намагалося перетворити його своїми стилістичними засобами, де основою були вимоги ритму і гармонії. На Радянської України спроби ввести в кераміку, вишивку і килимарство реалістичні портрети були настільки невдалими, переважно залишено.
Українських письменників і поетів. У літературі Українська реалізм почався з половини 19 століття, прийшовши на зміну романтизму, від якого він перебрав захоплення етнографізмом і героїзацію історичних постатей. «Народні оповідання» М. Вовчок (1857) при всій реалістичній актуальності тем ще забарвлені романтичним фольклором. Далі реалізм використовувався з позицій народницьких і просвітницьких (С. Руданський, А. Свидницький) і суспільно-програмних (особливо О. Кониський). Подальшим етапом школи реалістів була «об`єктивна проза» 80-90-х років: І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Б. Грінченка та І. Франко. Вона визначається епічної шириною описів і розповіді, введенням соціальних і національних тим, поширенням тематики з селянського верста на робочі і нову інтелігенцію, поданих на тлі тодішнього розвитку капіталізму в Росії та Австрії. У І. Франка, не без впливу Е. Золя, з`являється психологічна мотивація, набуває рис натуралізму. Типові для реалізму поезії - вірші Б. Грінченка та Грабовського ( «Громадська поезія») - Франко від реалістичних «Панських жартів» пішов в напрямку психологічно-філософських зрушень, - і його «Мойсей» (1905) це вже твір на межі модернізму. Як і в мистецтві, на зміну реалізму прийшли ін. Напрямки, але реалізм фактично ніколи не здавав позицій - і особливо в прозі, був завжди актуальним стилем.
У подсоветчікам України реалізм - стиль майже обов`язковий і виступає в формі соцреалізму. Соцреалістичні теорії розглядають реалізм як основну мету і завершення творчості, тоді як антіреаліст приймають реалізм як вихідну пізнавальну базу, на основі якої можна розвивати вищі форми мистецтва.

СтіШОК.ru портал збирає ваші вірші і віршики https://stishok.ru/

Увага, тільки СЬОГОДНІ!