Гіперактивність сечового міхура

Але найбільш частим воно буває у людей у віці від 75 років і старше, в цьому випадку процентна кількісного становить від 30 - до 40%. За статистикою, в США, лише тільки 4 - 6% хворих звертатися до лікарів, так як вважають, що це нормальне явище в цьому віці. Однак, цей стан є захворюванням і воно виліковне.

існують симптоми, на які обов`язково потрібно звернути увагу і звернутися до лікаря. Головним симптомом захворювання є те, що у хворого з`являються часті позиви на сечовипускання і в перебігу дня доводиться часто бігати в туалет, більше 8 разів на добу, а вночі 1 - 2 рази. Ще один симптом - це раптове нестерпне бажання помочитися, яке важко проконтролювати і у пацієнта раптово виділяється сеча, наприклад при сильному кашлі, сміху або при фізичному навантаженні. Різі, болі внизу живота, біль при сечовипусканні, а також печіння і відчуття неповного випорожнення сечового міхура - ці симптоми також є супутніми даному захворюванню.

Для гіперактивності сечового міхура характерно таке явище, як ургентної. Цей стан характерно в основному жінкам, але воно буває і у чоловіків. Виражається воно тим, що з`являються раптові ургентні позиви до сечовипускання. Ці симптоми виникають при порушенні балансу нервових сигналів, які надходять з ЦНС в периферичні нервові центри. Такі ж симптоми бувають також і при інших захворюваннях, тому необхідно здавати всі аналізи для точного визначення діагнозу. Для цього потрібно здавати загальний аналіз сечі, добовий діурез, для того щоб знати скільки разів в день помочився чоловік, все це записується в щоденнику або зошити. Гіперактивний сечовий міхур, лікування при ньому можливо і призначається воно лікарем спеціаліcтом. Є три варіанти лікування: чи не лікарський метод лікування, лікарський метод і операція.

Спеціаліст починає лікування з поведінкової терапії, оскільки у хворих з`являється звичка частіше ходити в туалет, навіть, якщо немає особливої потреби, як то кажуть, про всяк випадок. Щоб прибрати цю звичку і налагодити наповнення сечового міхура ведеться спеціальний щоденник, де все записується. Для придушення цього явища призначається виконання спеціальних вправ для зміцнення тазового дна. Але зазвичай це не дуже допомагає. Тоді застосовують лікарську терапію: препарати Антімускаріновие ряду. Їх підбирає індивідуально лікар, так як у препаратів є побічні дії. До операційного методу вдаються дуже рідко, в тих випадках, коли нічого не допомагає.