Герменевтика є допоміжною дисципліною тих гуманітарних (і перш за все історичних) наук, що займаються письмовими джерелами (історії літератури, історії філософії, історії релігії, мовознавства та ін.). У XX ст. набуває ширшого значення як метод, теорія чи філософія будь-якої інтерпретації.
Принципи герменевтики в церковних проповідях:
буквальне тлумачення-
історична соответствіе-
Принцип єдиного значення-
Контекст
Лексіка-
Грамматіка-
Паралельні посилання.
Існують різні теорії щодо виникнення, деякі бачать кабалістичне походження, деякі християнське. Теоретичним фундаментом герменевтики кінця ХХ ст. стали твори Мартіна Хайдеггера.
Основи герменевтики як загальної інтерпретації закладені протестантським теологом, філософом і філологом Ф. Шлейермахер (1768-1834). В. Дільтей (1833-1911) розвивав герменевтику як методологічну основу гуманітарного знання, акцентуючи увагу на психологічному аспекті поніманія- основою герменевтики, по В. Дільтея, є «Психологія, розуміє», - безпосереднє осягнення цілісності душевно-духовного життя. М. Хайдеггер (1889-1976) онтологізував герменевтику: з мистецтва тлумачення, з методу інтерпретації історичних текстів, яким вона була у Ф. Шлейермахер, В. Дільтея, герменевтика стає «здійсненням буття». Підтримує цю тенденцію учень Мартіна Хайдеггера Ганс-Георг Гадамер. Саме він став основоположником філософської герменевтики, вихідним пунктом якої є онтологічний характер герменевтичного кола.
Звідси випливають тези Гадамера:
інтерпретація є принципово відкритою і ніколи не може бути завершенной-
розуміння тексту невіддільне від саморозуміння інтерпретатора.
Ці та інші положення філософської герменевтики (а в 70-80-е нові положення сформулювали П. Рікер, Е. Корет і ін.) Справили великий вплив на представників літературної герменевтики (Г.-Р. Яусс, В. Ізер та ін.) , яка застосувала філософію інтерпретації до тлумачення художніх текстів.
Поділися в соц. мережах:
Гансом-георгом гадамером