Староукраїнською мовою

Відео: Найкращі українські Колискові

Ареал поширення староукраїнської мови Староукраїнський літературну мову, вона ж рутенською (Англ. Ruthenian language, ньому. Ruthenische Sprache, фр. Ruthene), старобілоруська (Біл. Старабеларуская мову), російська - поширена в XIV-XVIII ст. в Україні, Білорусі, а частково і в прилеглих землях (Польщі, Молдавії) мову юридичних документів, згодом - конфесійної, полемічної, художньої, проповідницької, історіографічної, частково наукової літератури. В історіографії і філології 19 століття для неї вживалася назва западнорусских письмова мова, яка зараз вважається застарілою.
Історія
Українська і білоруська письмові мови XIV - 1-й пол. XVI ст. представлені головним чином юридичними документами: дарчими і купчих грамотами, заповітами і т.п., їх мова (яка мала в різні часи назви западнорусских письмова мова-южнорусская, українсько-білоруський) - це колишній діловий стиль літератури Київської Русі (Див. давньоукраїнська мова), збагачений місцевими словами і формами, а також запозиченнями з інших мов. Фонетична і морфологічна системи української мови в грамотах повністю утвердилися, хоча і розходилися часто з традиційною системою письма. Поширювані в Україні та Білорусі в XVI в. єресі (соцініанство, реформація) зумовили проникнення елементів простого мови - в основі своїй промові юридичних документів - в конфесійну літературу, а також в полемічну і художню.
З розвитком багатостільовоі літератури пробуджувалася національна свідомість. В Україні в ост. чверті XVI в. розвивається панегірична література, в якій прославляються подвиги світських і духовних осіб в їх боротьбі проти іноземних завойовників, проти католицизму. Поширенню староукраїнської літературної мови сприяла діяльність церковних братств, в які організовувалося міщанство. Вони виникають у Львові, Рогатині, Городку, Берестя (Бресті), Перемишлі, Комарно, Сатанові, Галичі, Красноставі, Більську, Києві, Луцьку та ін. Містах. Українська поезія кін. XVI ст. ще бідна стежки, однак для неї вже характерні ті ключові слова, які згодом будуть визначати особливості барокових творів. Тематично поезія XVI ст. пов`язана з проповідницькою і агиографической літературою Київської Русі. У ній часто згадуються давні князі, які ввели на Русі християнство і побудували величні храми, київські святі подвижники. Автори віршів намагалися писати церковнослов`янською мовою, але не могли уникнути українізмів - лексичних, фонетичних і граматичних під впливом ділової староукраїнської мови. Абстрактна лексика була переважно церковнослов`янської походження. Активно входили в староукраїнську поезію і власне українські слова. Вже на початку XVI ст. староукраїнською мовою створюється багата полемічна література. Її особливістю є широке використання термінологічної лексики.
У XVII ст. в лексиці староукраїнської мови відбуваються активні процеси створення нової суспільно-політичної та адміністративно-правової лексики. З`являються назви нових суспільних станів (козацтво, поспільства, городових старшина, чернь, шляхетні і посполиті люди, військові люди), затверджуються давні і виникають нові назви військових і цивільних посад. Розширення тематики ділових документів, творів тощо. Стилів, зокрема художніх, веде до поповнення лексики старої української мови суто народними словами.
XVII ст. збагатило укр. культурне життя такими трудами, як «Грамматико Славенськ правилное Сvнтагма» Мелетія Смотрицького (1619) та її анонімна скорочена переробка «Грамматико або письменниця мови Словенска» (1638), «Лексікон` славеноросскш і імен` тл`кованіе» Памва Беринди (тисячу шістсот двадцять сім) і ін. Вони в значною мірою врегулювали як тодішню церковнослов`янську мову (Лаврентій Зизаній), так і староукраїнською літературною мовою. Граматикою староукраїнської. мови була «Граматика словенська» І. Ужевича (тисячу шістсот сорок три, 1645). Активно розвивається барокова староукраїнською література, мова якої насичена образними словами. Перебудові староукраїнської літературної мови в XVII - поч. XVIII ст. сприяла Києво-Могилянська колегія (згодом академія), яка згуртувала навколо себе видатних наукових і літературних діячів: Йоаникія Галятовського, Лазаря Барановича, Антонія Радивилівського, Інокентія Гізеля, Варлаама Ясинського, Стефана Яворського, Дмитра Туптала, Івана Величковського та ін. Києво-Могилянська академія була і центром розвитку драми. Твори цього жанру написані староукраїнською літературною мовою і практично не відрізняються від мови поезії: Український фонетичні, граматичні та лексичні особливості в ній виявляються досить чітко.
Однак на кін. XVII - поч. XVIII ст. мова драм досить істотно змінюється: староукраїнською мовою поступово змінює т.зв. слов`яноруській, тобто значною мірою церковнослов`янська. У проповідницької літератури, зокрема в «Ключі разумЂнія ...» Йоаникія Галятовського, зростає кількість запозичень в суспільств.-політ. лексиці. У XVII - поч. XVIII ст. була поширена літописна література, пов`язана переважно з національно-визвольною війною під керівництвом Б. Хмельницького. Мова літописів неоднорідна. Якщо в «Літопису Самовидця» вона староукраїнською, то в пізніх літописах, зокрема Самійла Величка, зі значною домішкою церковнослов`янських слів і форм.
У 1720, коли російський цар Петро I затвердив указ Синоду про те, що в Києві і Чернігові книги повинні друкуватися тільки такою мовою, який нічим не відрізняється від московської, над староукраїнською літературною мовою нависла серйозна загроза. Наступні синодальні укази з вересня 1721, січня і грудня 1727, березень 1728 все більше обмежували діяльність Києво-Печерської друкарні. Церковна література того часу видавалася тільки церковнослов`янською мовою. Загальмувався і розвиток українською мовою навчальної та художньої літератури. Залишалася лише рукописна українська література, представлена колядками, різдвяними віршами, вимовлені спудеями і мандрівні дяками, а також традиційні ділові документи, діаріуші, різні господарські та лікарські довідники і порадники. Друкована ж література писалася слов`яноруській мовою.
Слов`яноруській мову, витіснила староукраїнською, була штучним витвором, що спирався тільки на церковнослов`янську мову. Українські автори XVIII століття, писав свої твори, свідомо чи несвідомо хотіли влитися в загальноросійський культурний контекст. Навіть більше - вони творили його, бо російська література з їх участю тільки починала розвиватися. Г. Сковорода філософські твори писав російською мовою, свідомо звертаючись час від часу до українізмів. Служачи культурним потребам українців, і слов`яноруській мову і мову Г. Сковороди вичавлювали з ужитку вже освячену двома століттями староукраїнську літературну мову. Таким чином, обидві літературні мови - слов`яноруській і російська об`єктивно грали деструктивну роль в староукраїнської мови. Але, руйнуючи староукраїнською мовою і відкриваючи тим самим простір для поширення в Україні російської літературної, ці штучні мови розчищали місце для створення нової української літературної мови - вже не церковнослов`янською, а на чисто народній основі.

Залежно від Ваших переваг, можлива як вибіркова адаптування яка вже бути в наявності у Вас аудіоматеріал або відеоматеріал (озвучка Україна), так і розробка повністю новітньої концепції реклами - починаючи від креативу (сценарію або тексту) і завершуючи записом дикторського голосу.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!